Ситуація у нашій державі, безсумнівно, впливає на кожного з нас. Хтось просто спостерігає за подіями, хтось бере безпосередню участь у змінах, які наповнили усі сфери нашого життя. Наш завод — не виняток. Дуже тривалий час у нас не відбувалося позитивних змін, але хочеться вірити в найкраще, в те, що багато залежить і від нас, нашої професійної роботи, завзятості, віри і терпіння.
У сьогоднішньому номері ми хочемо познайомити заводчан з новим головою правління ПрАТ «КЕВРЗ» — Романом Ярославовичем ЯКУБ’ЯКОМ, на чиї плечі лягла величезна відповідальність — зберегти і дати нове дихання нашому заводу.
— Романе Ярославовичу, розкажіть заводчанам про себе — звідки Ви родом, де навчалися, який пройшли шлях до КЕВРЗ?
— Народився я 10 травня 1974 року на Західній Україні, в місті Коломия. Батько працював міліціонером, зараз - юристом, мама працює в школі, викладає географію. Закінчив школу у Коломиї, поступив до Чернівецького державного університету у 1991 році. Закінчив економічний факультет, спеціалізація — міжнародні економічні відносини. Працював у агрофірмі «Прут» у відділі зовнішньо - економічних зв’язків, потім на підприємстві з виготовлення напоїв за англійською технологією. У 2001 році переїхав до Києва, працював у корпорації «Укрбуд - матеріали», куди входило більше 220-ти заводів. Це підприємство нерудної промисловості, яке займалося видобутком сировини для виготовлення будівельних матеріалів. Туди входили заводи з виготовлення скла, кераміки. Завод «Будфарфор» випускає сантехніку, налічував тоді 2,5 тисячі працівників. Ми залучили туди європейську технологію, створили два нові потужні цехи. Продукція, виготовлена на цьому заводі, вже продається на ринках Польщі, Чехії, Словаччини. Хоча ситуація на ньому була гірша, ніж на КЕВРЗ. Була заборгованість по заробітній платі, яку видавали сантехнікою. Але кілька років роботи професійного менеджменту - і ми навели порядок. Створили спільне підприємство і залучили одного з найбільших європейських виробників - компанію «Sanitek».
— Романе Ярославовичу, чи важко після підприємств, по -в’язаних з будівництвом, пе- рейти,так би мовити,на рей-ки залізничного транспорту?
— Знаєте, після того, як я зустрівся з колективом, прой- шовся один-другий-третій раз по заводу, я зрозумів, що принцип один і той самий, все схоже. Тим більше, поруч є люди, такі, як колектив заводу, а також новий фінансовий директор Валентин Андрійович Дяченко, який пройшов хорошу фінансову школу, починаючи з радянських часів, працював на великих промислових підприємствах і є експертом у своїй справі.
— Які Ви бачите кроки з організації роботи і розвитку заводу, нові перспективи нашого підприємства?
— Мені приємно було бачити, в якому доброму стані знаходиться підприємство. Не дивлячись ні на що. Ми залежимо від замовлень Укрзалізниці, відповідно, знаючи тяжку ситуацію, в якій перебуває Укрзалізниця та й уся наша держава, ми віримо і дуже сподіваємося, щоб скоріше закінчилася війна, щоб була стабільність. Це зараз головне. На мою думку, Укрзалізниця без інвестицій не зможе нормально працювати. Ті позиції, якими займаємось ми, — є збитковими. Приміські перевезення приносять збитків 3,2 мільярди гривень на рік. У всьому світі приміський транспорт — дотований, в основному ним користуються пенсіонери, студенти, на превеликий жаль багато «зайців». Знайти кошти на ремонти — проблема загальнодержавна. Першим ділом на 2015 рік нам потрібно отримати об’єм. Другим — переглянути всю економіку, роботу наших філіалів та максимально економити енергію. Нам потрібно цей період пережити. Зберегти завод, зберегти людей. Великий плюс, що йде реорганізація на Укрзалізниці та її акціону- вання. До неї увійдуть 5-6 вагоноремонтних підприємств, що стане привабливим для інвестора. Якщо на 2014 рік були плани залучити 6-7 мільярдів гривень інвестицій до Укрзалізниці, то після акціонування планують залучити 25-26 мільярдів. Це дасть змогу модернізувати підприємства, які входять до Укрзалізниці. У нашого підприємства без інвестицій немає майбутнього.
Величезний плюс, що в нас ще залишилися хороші спеціалісти. Найголовніше зараз — менеджмент. Наступний крок — збереження та залучення спеціалістів, модернізація виробництва для того, щоб можна було виготовляти сучасні вагони.
— Порадьте заводчанам, як пережити цей складний період? Що б Ви хотіли побажати нашим читачам?
— Набратися терпіння, згуртуватися, а найголовніше — міцного здоров’я та віри у майбутнє.
— Дякуємо, Романе Ярославовичу, за змістовну розповідь і бажаємо Вам сил, натхнення і підтримки людей для досягнення процвітання нашого підприємства!
Розмовляла з директором Юлія КАЧУЛА