Ситуація у нашій державі, безсумнівно, впливає на кожного з нас. Хтось просто спостерігає за подіями, хтось бере безпо­середню участь у змінах, які наповнили усі сфери нашого життя. Наш завод — не виняток. Дуже тривалий час у нас не відбувалося позитивних змін, але хочеться вірити в найкраще, в те, що багато залежить і від нас, нашої професійної роботи, завзятості, віри і терпіння.

У сьогоднішньому номері ми хочемо познайомити заводчан з новим головою правління ПрАТ «КЕВРЗ» — Романом Яросла­вовичем ЯКУБ’ЯКОМ, на чиї плечі лягла величезна відпові­дальність — зберегти і дати нове дихання нашому заводу.

— Романе Ярославовичу, розкажіть заводчанам про себе — звідки Ви родом, де навча­лися, який пройшли шлях до КЕВРЗ?

— Народився я 10 травня 1974 року на Західній Укра­їні, в місті Коломия. Батько працював міліціонером, за­раз - юристом, мама працює в школі, викладає географію. Закінчив школу у Коломиї, поступив до Чернівецького державного університету у 1991 році. Закінчив економі­чний факультет, спеціаліза­ція — міжнародні економічні відносини. Працював у аг­рофірмі «Прут» у відділі зов­нішньо - економічних зв’яз­ків, потім на підприємстві з виготовлення напоїв за анг­лійською технологією. У 2001 році переїхав до Києва, пра­цював у корпорації «Укрбуд - матеріали», куди входило більше 220-ти заводів. Це під­приємство нерудної проми­словості, яке займалося ви­добутком сировини для ви­готовлення будівельних ма­теріалів. Туди входили заво­ди з виготовлення скла, ке­раміки. Завод «Будфарфор» випускає сантехніку, налічу­вав тоді 2,5 тисячі працівни­ків. Ми залучили туди євро­пейську технологію, створи­ли два нові потужні цехи. Продукція, виготовлена на цьому заводі, вже продаєть­ся на ринках Польщі, Чехії, Словаччини. Хоча ситуація на ньому була гірша, ніж на КЕВРЗ. Була заборгованість по заробітній платі, яку ви­давали сантехнікою. Але кі­лька років роботи професій­ного менеджменту - і ми навели порядок. Створили спільне підприємство і залу­чили одного з найбільших європейських виробників - компанію «Sanitek».

— Романе Ярославовичу, чи важко після підприємств, по­ -в’язаних з будівництвом, пе­- рейти,так би мовити,на рей­-ки залізничного транспорту?

— Знаєте, після того, як я зустрівся з колективом, прой­- шовся один-другий-третій раз по заводу, я зрозумів, що принцип один і той самий, все схоже. Тим більше, по­руч є люди, такі, як колектив заводу, а також новий фінан­совий директор Валентин Ан­дрійович Дяченко, який пройшов хорошу фінансову школу, починаючи з радянських часів, працював на ве­ликих промислових підпри­ємствах і є експертом у своїй справі.

— Які Ви бачите кроки з організації роботи і розвитку заводу, нові перспективи на­шого підприємства?

— Мені приємно було ба­чити, в якому доброму стані знаходиться підприємство. Не дивлячись ні на що. Ми залежимо від замовлень Ук­рзалізниці, відповідно, зна­ючи тяжку ситуацію, в якій перебуває Укрзалізниця та й уся наша держава, ми віримо і дуже сподіваємося, щоб ско­ріше закінчилася війна, щоб була стабільність. Це зараз головне. На мою думку, Укр­залізниця без інвестицій не зможе нормально працюва­ти. Ті позиції, якими займа­ємось ми, — є збитковими. Приміські перевезення при­носять збитків 3,2 мільярди гривень на рік. У всьому світі приміський транспорт — до­тований, в основному ним користуються пенсіонери, студенти, на превеликий жаль багато «зайців». Знайти кош­ти на ремонти — проблема загальнодержавна. Першим ділом на 2015 рік нам потрі­бно отримати об’єм. Другим — переглянути всю економі­ку, роботу наших філіалів та максимально економити енер­гію. Нам потрібно цей період пережити. Зберегти завод, зберегти людей. Великий плюс, що йде реорганізація на Укрзалізниці та її акціону- вання. До неї увійдуть 5-6 вагоноремонтних підпри­ємств, що стане привабли­вим для інвестора. Якщо на 2014 рік були плани залучи­ти 6-7 мільярдів гривень інвестицій до Укрзалізниці, то після акціонування планують залу­чити 25-26 мільярдів. Це дасть змогу модернізувати пі­дприємства, які входять до Укрзалізниці. У нашого під­приємства без інвестицій немає майбутнього.

Величезний плюс, що в нас ще залишилися хороші спе­ціалісти. Найголовніше за­раз — менеджмент. Наступ­ний крок — збереження та залучення спеціалістів, мо­дернізація виробництва для того, щоб можна було виго­товляти сучасні вагони.

— Порадьте заводчанам, як пережити цей складний пері­од? Що б Ви хотіли побажати нашим читачам?

— Набратися терпіння, згу­ртуватися, а найголовніше — міцного здоров’я та віри у майбутнє.

— Дякуємо, Романе Яро­славовичу, за змістовну роз­повідь і бажаємо Вам сил, натхнення і підтримки людей для досягнення процвітання нашого підприємства!

Розмовляла з директором Юлія КАЧУЛА